Заповідь націоналіста ч5
Чарівну силу мають степові простори,
Широкі мов безкрає море,
Висять над ними, мов блакитні штори,
Упиті кровію блакить і горе.
Степи-стихії, лихварі –
Господарі на цій землі,
За Вас за Україну полягли,
Віддавши душу й серце, козаки.
Забракне сліз мабуть,
Щоб кров цю змити,
Оплакати могилу козака,
Як матір Україну воскресити,
Коли свідомості вкраїнської нема.
Коли не громадянин не патріот, а злидень,
Нікчемна тінь могили кобзаря,
І не хохол, не справжній українець,
А раб, холоп, російського царя!
А ви скажіть мені степи-стихії, що сталося?
Де правда, віра козака?
Де Заповіт Шевченківський, де мова?
Сплюндровані і втоптані в сміття…
Казкову силу мають степові простори,
Широкі мов безкрає море,
Висять над ними, мов блакитні штори,
Упиті кровію блакить і горе…