Безвихідь
Цей дивний шепіт сором’язливого мовчання
Нестримний погляд за межі неба.
І чисте серце поки ще не вмерло
Хіба, що мрії мандрують у пекло…
І меланхолія самотніх райдуг
В незграбній пристрасті до сонця
Знов розбиває каменем віконця
Моїх бажань, цих недосяжних губ…
і вільний поклик лине все в безодню…
Аби лиш тільки трохи дусту
Позбутись плину твоїх чар…